Краєзнавство – це безцінна скарбниця історичного досвіду багатьох поколінь. Воно є своєрідним містком, який поєднує покоління минулі з поколіннями сьогоднішніми та прийдешніми. Саме краєзнавча робота посідає важливе місце у діяльності бібліотеки. Наша бібліотека своїми заходами прищеплює інтерес до історії, намагається зацікавити літературою, викликати любов до мистецтва, підвищувати культурний рівень.
Враховуючи інтерес користувачів до подій минулого, бібліотекарі послідовно та систематично ведуть клопітку пошукову роботу, основною метою якої є: вивчення історії свого населеного пункту, відродження імен визначних діячів краю, збирання легенд, переказів, спогадів старожилів тощо.
Наш краєзнавчий куточок поповнився цінними експонатами до колекції старожитностей.
Про один із експонатів.
Діжа – один із родинних оберегів українців
Це низький широкий дерев'яний посуд (діжка) для приготування тіста для хліба.
Діжу виготовляли бондарі зазвичай з парною або непарною кількістю клепок (шкірна з припасованих одна до одної дощечок, з яких складаються бондарні вироби), стягнутих дерев'яними або металевими обручами у верхній та нижній частинах. На відміну від бочки, діжа не має опуклих боків. Вона циліндрична або звужена догори, часто з кришкою, яка називається «віко». Діжу тримали накритою, аби не потрапило щось «нечисте».
Біля хати на лаві, якраз напроти печі, стояла широка дерев'яна діжа, накрита чистим полотном. У господарстві було, як правило, кілька діжок. У них тримали квашену капусту, огірки, помідори, яблука, воду. Але хатня діжа була особливою! – у ній замішували (учиняли) хліб.
Хліб з давніх часів вважався святим, тож і діжу шанували, доглядали за нею, щоб і з середини була чиста, бо заведеться злий дух, і ззовні, щоб люди бачили: у хаті справжня пані, яка щотижня пекла .
Діжа – це символ достатку та добробуту, оскільки пов'язана з найсвятішим — хлібом. Існувала побутова «трійця», без якої неможливим був достаток: печ, у якої випікали хліб; стіл, за яким його споживали, і діжа, у якої його замішували. Саме тому, діжу ніколи не позичали, вона мала використовуватись тільки у власній домівці, щоб замішаний у ній хліб зберігав святість і силу.
Діжка на фото виготовлена 1948 р., на хуторі Замошення.
Бабина діжка стояла на печі, в теплому місці, щоб тісто добре підходило. Завше лишала у діжці трохи тіста. Для майбутнього хліба.
Баба місила свій хліб обережно. Додаючи чорнушку для аромату. Коли була ще дитиною, бабуся приносила нам свій ще теплий хліб, який швиденько ділили між собою. Я цей аромат та смак пам'ятаю ще досі. Хоч минуло вже багато років.
Діжки колись були звичайними для використання в побуті, та для сучасного покоління це щось дивовижне та таємниче. Кожен предмет мав чітке призначення, а без деяких було зовсім не в господарстві.
Немає коментарів:
Дописати коментар